Днями їхав в електропоїзді і на боковій панелі вагона прочитав «Правила надання сервісних послуг пасажирам вагону». Кожен пункт цих правил розпочинався словом «якщо». Це прочитання народило кілька думок з приводу «життя» і «дії» цього поняття в організмі Христовому – Церкві…

Відомий німецький філософ Карл Ясперс (23.02.1883-26.02.1969) одного разу дав таке визначення свободи:

«Свобода – це подолання того зовнішнього, котре підкоряє мене собі».

Філософ візуально у словесній формі тільки прикрасив давно відомий постулат і вираз апостола Павла: «не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю» (Рим. 7, 15). Свобода духа по апостолу полягає у свободі «від залежності» тіла (Гал. 5, 13-25).

…Наш соціум невпинно йде вперед, але зупинившись на мить буття, і розмірковуючи над цим «вперед», часто розумієш, що в цьому крокуванні відбувається зворотній процес: «плоть бажає противного духовi, а дух – противного плотi: вони одне одному противляться, так що ви не те робите, чого хотiли» (Гал. 5, 17). Вседозволенність і «доступ» до комфорту роблять людей залежними від нього. Людство стає керованим, а «ті», чи «те», що керує ним, робить його позбавленим можливості вибору. У цьому вирії дедалі рідше звучить слово «якщо», квінесннцією цього соціального сповзання на дно є навіть унеможливлення волі сказати собі Кєркегорівське «Або-або».

Людина у поєднанні зі своїм его стає замкнутим індивідом, який дбає і живе тільки собою. Цей «своєїзм» стає нормою, яка втілює індивід в щось інше, на не схожий на всіх портрет самості. Втративши в часі свободу від залежності, ми стаємо на шлях внутрішнього гніту себе собою ж. Щодня наша свобода втікає від нас. Чому? Бо ми її відпускаємо самі від себе! Нам затишно без свободи! Людина часто живе станом залежності і її звідти мотузкою не витягнеш. Комусь не вистачає сил волі, хтось навіть не робить спроби вийти з цього стану «томлєнія» духа.

Свобода «a priori» завжди має у своїй природі волю і вибір. Ми повинні самі реалізувати, ба, навіть. реалізовувати цей вибір в напрямку тільки добра, інакше ми будемо скорені «не» добром.

Апелючи до Святого Письма, ми в ньому знаходимо парадоксальні синтенції. Якщо філологічно порівняти два погляди на Декалог (Втор. 5, 6-21) та Заповіді Блаженства (Мф. 5, 3-11), то можна зʼясувати наступне. У Старому Завіті Господь звертається до людей через Мойсея у наказовому способі дієслова з приставкою «не», проте Новий Завіт дихає умовним способом «якщо». Ви будете блажені, «якщо» будете милосердні, чисті серцем, миротворці і т.д.

Господь завжди дає вибір людині. Наше завдання правильно «впізнати», зрозуміти та використати цей вибір.

Звичайно, можна заперечити, мовляв, зараз люди важкі, обставини не ті, але апостол Павло нам говорить, що у свій час він міг і зміг подолати все. Як? З Христом! «Я все можу в укріплюючому мене Іісусі Христі» (Флп. 4, 13).

Якщо ми будемо вагатися – ми будемо скорені!

Якщо ми будемо скорені – ми будемо залежні від природи скореного!

Якщо ми будемо залежні від зла – ми втратимо свободу волі!

Якщо ми втратимо свободу волі – ми будемо керовані злом!

Якщо ми будемо керовані злом – ми будемо не з Христом, Який дає можливість свободи від залежності!

Будемо старатися втікати від «скореності злу», тоді ми станемо справжніми людьми волі і правди духа.

(274)

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Перейти до панелі інструментів