Ми часто дивимося у вікно… Дивимося у нього вдома коли снідаємо, коли їдемо в машині, автобусі чи то в електропоїзді. Вікно може бути чистим, замерзлим, тріснутим. Скло є всюди у нашому житті. Вікно щодня буває іншим. Іншим не тільки по формі, але й іншим через нас і наше сприйняття світу за ним. В нашій уяві, воно може бути іншим.
Маленьке “чудо” вікна в тому, що дивлячись в нього ми бачимо інший навколишній світ. На вулиці йде дощ, а нам тепло, бо ми за вікном. Віє вітер, а нам уютно, бо ми за вікном. Воно загороджує нас від впливу стихії, але водночас і дає нам можливість дивитися на неї. Це все дуже просто, але й незвично. Як мало ми іноді на це звертаємо уваги!
Ми не звертаємо увагу на вікно, бо воно просто є. Це сталий закон. Сидячи в кріслі автомобіля чи автобуса у пасажира транспорту може бути добрий чи поганий настрій, осад в душі, злість, і в цих станах ми дивимося на те, що відбувається навколо через вікно. Побачивши щось радісне ми посміхаємося, і нам стає краще. Дивлячись на біду − ми співчуваємо лиху. І радіємо і співчуваємо на мить, і знову ж таки через вікно…
Отже, просте вікно часто виконує функцію своєрідного невидимого «роутера» позитиву і матерії через яку ми має можливість “транзитом” опинитися в ядрі події. При цьому не вікно є джерелом позитиву, а те що відчули через нього і побачили ми.
В одному з рубаїв Омара Хаяма є такі слова:
«В одно окно смотрели двое.
Один увидел дождь и грязь.
Другой — листвы зелёной вязь,
Весну и небо голубое.
В одно окно смотрели двое…»
У вікні можна побачити все, але від нас залежить природа сприйняття побаченого. Часто вікно нагадує ікону. Хтось каже: «Ікона – це ідол, чи то Бог, якому вклоняються, як божеству». Ні! Ікона – це те саме вікно. Коли світить сонце, то воно проходить крізь вікно, але не вікно є джерелом світла, а сонце, яке світить крізь вікно. Так само і ікона. Джерелом Світла є Небо!
Як нам дивлячись у вікно не загубити його? Не загубити Світло, яке ми повинні бачити крізь вікно? Завдання звичайно не з простих…
Давайте вчитися дивитися у вікно, і просто бачити. Бачити будь-що! Бачити людей, їх світ, погляди, сум, посмішку, відчай, дощ, сніг, природу, радість і біду. Коли ж ми навчимося просто бачити, тоді ми зможемо перейти і до «уроків бачення» природи побаченого, а далі можливо і до співчуття і спів-«переживання» світу інших людей…